Презентация "Педагогічна творчість як предмет педагогіки творчості"
Подписи к слайдам:
ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ
ПЕДАГОГІКИ ТВОРЧОСТІ
ОСНОВНІ ПИТАННЯ
ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
- Історія розвитку педагогіки творчості.
- Сутність поняття «педагогіка творчості». Закони і принципи педагогіки творчості.
- Поняття про педагогічну творчість. Базові поняття педагогічної творчості, їх сутність.
- Специфічні риси та принципи педагогічної творчості.
- Педагогічна майстерність: Підручник / [І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.]; За ред. І.А. Зязюна. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Вища шк., 2004. – 422 с. – С. 27-40.
- Пихтіна Н.П. Педагогічна творчість: навч. посіб. / Н.П. Пихтіна. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2012. – 175 с. – С. 31-47.
- Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості: Підручник / С.О. Сисоєва. – К.: Міленіум, 2006. – 346 с. – С. 78-87, 92-116.
- Людину формує передусім життєвий досвід. Виховання й навчання облагороджують людину, розвивають розум і роблять її щасливою, тому обов’язок дорослих – дати можливість дітям учитися (Демокріт)
- Людський досвід є явищем суб’єктивним, “людина є мірою всіх речей – існування існуючих і неіснуввання неіснуючих”. “Освіта не дає паростків у душі, якщо вона не проникає до значної глибини” (Протагор)
- Людина повинна піклуватися про свою душу й пізнавати саму себе, мета – самопізнання і моральне самовдосконалення (Сократ)
- Забезпечити виховання характеру й розуму особистості, а також релігійне, моральне й національне виховання молоді. “Тіло людини тісно пов’язане з душею, але в тій сполуці першість треба визнати за душею, бо вона надає тілу прикмет шляхетності” (Платон)
- Узагальнив досягнення античної науки, відстоював ідею всебічного гармонійного розвитку молоді.
- У людині бачив тіло і душу. Трьом видам душі відповідає три сторони виховання: рослинній – фізичне, тваринній – моральне, розумовій – розумове. Всі сторони виховання пов’язані між собою, але фізичне є передумовою розумового, джерелами морального є природні задатки, розвиток навичок, розум.
- Теорія особистості Августина (354-430 рр.) стає теорією моральної особистості, дослідницький пошук зосереджується на духовних потенціях людини в її моральному вимірі. Августин сформулював тематичну філософську тріаду, покладену в основу теоретичного мислення всього Середньовіччя: Бог – світ – людина.
- Природа наділила людину шляхетними пориваннями, здатністю творити світле й прекрасне. Навчання має бути легким, приємним, враховувати інтереси дітей, розвивати їхню активність і самостійність (Еразм Ротердамський)
- Освіта має розвивати розум учня, самостійність його думки, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів. Виховання – засіб для виявлення, розвитку й удосконалення того, що дала людині природа (Мішель Монтень)
- В основі його філософії – гуманізм, віра у великі можливості людини, педагогічний оптимізм.
- Пансофізм Я.А. Коменського – вчення про те, що узагальнені знання, здобуті людською цивілізацією, мають бути донесеними через школу засобами рідної мови.
- Розвиток усіх здібностей слід починати якомога раніше, але для цього потрібна природовідповідна методика і сприятливе середовище.
- Здібності дітей розвиваються успішніше, якщо їхнє навчання виходить за межі їхніх можливостей.
- Ж.-Ж.Руссо вважав, що на дитину впливають три фактори виховання – природа (розвиває здібності й почуття), люди (вчать, як ними користуватися) і суспільство (предмети й події збагачують досвід). Усі разом вони забезпечують розвиток дитини. Найкраще виховання – це самостійне накопичення життєвого досвіду.
- Й.Ф. Гербарт уперше в історії обґрунтував ідею розвиваючого навчання. У процесі виховуючого навчання дітей велике значення має розвиток у них шести видів багатостороннього інтересу: емпіричного (до навколишнього світу), екскулятивного (до речей і явищ), естетичного, симпатичного (до близьких), соціального (до всіх людей), релігійного.
- Г.С. Сковорода розглядав людину як частину природи, нею народжувану, як “мікрокосм”, що несе в собі закони “макрокосму”, тобто життя в цілому.
- Метою виховання має бути підготовка “істинної”, вільної людини, розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, яка була б здатна жити й боротися.
- В процесі формування людської особистості взаємодіють, з одного боку, органічна спадковість, що визначає її біологічний розвиток, а з другого, як головна й основна сила, – історична наступність.
- “Великий розум не переходить у спадщину, як і широка вченість або широкий досвід; хоч дитина й може одержати у спадщину щасливу і сильну нервову організацію, що сприятиме набуттю знань і утворенню великого розуму, але такий щасливий спадкоємець може скористатися своєю спадщиною, а може і зовсім не скористатися нею або змарнувати її на дрібниці”.
- Дж. Дьюї – засновник прагматичної педагогіки – спонукальною силою пізнання світу людиною виступають її потреби.
- С. Френе – представник “прогресивної педагогіки”. Основним принципом створеної ним “нової школи” є здійснення навчання через самодіяльність учнів. Основна форма цієї самодіяльності – вільний виклад ними своїх вражень і думок.
- М. Монтессорі – теорія спонтанного розвитку дитини, самовиховання й самоосвіти.
- Р. Штайнер – засновник вальдорфської школи, в основу якої покладена антропософія – усвідомлення своєї людяності. Це шлях пізнання, який намагається привести у відповідність духовне в людині до духовного у Всесвіті. Формула: не завантажуй пам’яті учня, а розвивай здатність відчувати, творчо діяти, бачити й чути Природу,формуй художній смак.
- – це галузь загальної педагогіки, яка вивчає закони та закономірності формування творчої особистості, розвитку та саморозвитку її творчих можливостей в процесі освіти та навчання; створення психолого-педагогічних умов для прояву творчого потенціалу особистості в суспільно-корисних та індивідуально-значущих для неї видах життєдіяльності
- (С.О. Сисоєва).
- ЗАКОНИ
- ПЕДАГОГІКИ ТВОРЧОСТІ
- ЗАКОН ПЕДАГОГІЧНОЇ РОЗВИВАЮЧОЇ
- ВЗАЄМОДІЇ
- ЗАКОН ВЗАЄМОЗУМОВЛЕНОСТІ
- РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТІВ
- ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ
- ЗАКОН ФАСИЛІТАЦІЙНОГО РЕЖИМУ
- ПЕДАГОГІЧНОГО ВПЛИВУ
- НЕПЕРЕРВНОЇ ТВОРЧОЇ
- РЕАЛІЗАЦІЇ ТА САМОРЕАЛІЗАЦІЇ
- ОСОБИСТОСТІ
- ПРИНЦИПИ ПЕДАГОГІКИ
- ТВОРЧОСТІ
- ПРИНЦИП ВЗАЄМОЗУМОВЛЕНОСТІ
- ОСВІТИ І ТВОРЧОГО
- РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ
- ПРИНЦИП САМООРГАНІЗАЦІЇ
- УЗГОДЖЕННЯ РОЗВИТКУ
- ДІТЕЙ З ВЛАСНИМИ
- ТЕНДЕНЦІЯМИ РОЗВИТКУ, ЗБУДЖУВАННЯ
- Й ІНІЦІЮВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ
- ПЕДАГОГІКА ТВОРЧОСТІ
- ВИВЧАЄ
- ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ
- В ЇЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІЙ ВЗАЄМОДІЇ З ПЕДАГОГОМ
- ПЕДАГОГІКА
- ТВОРЧОСТІ
- ПЕДАГОГІЧНА
- ТВОРЧІСТЬ
- ТВОРЧІСТЬ
- ТВОРЧА
- ДІЯЛЬНІСТЬ
- ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ
- створення нового (енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона);
- свідома, цілеспрямована, активна діяльність людини, спрямована на пізнання та перетворення дійсності, створення нових, оригінальних предметів, витворів тощо, які ніколи ще не існували, з метою вдосконалення матеріального та духовного життя суспільства (педагогічний словник);
- процес створення, відкриття нового, що раніше для певного конкретного суб’єкта було невідомим (В.О. Моляко).
- засіб реалізації творчих можливостей особистості (С.О. Сисоєва);
- діяльність уявлення або діяльність комбінаторна; діяльність, результатом якої є не відображення існуючих у досвіді людини дій і вражень, а створення нових образів чи дій (Л.С. Виготський);
- вихід за межі заданого, рух у креативному полі (Д.Б. Богоявленська).
- оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання і навчання (педагогічний словник);
- особлива галузь педагогічної науки, яка займається виявленням закономірностей формування творчої особистості (В.С. Шубинський);
- вивчення педагогічного досвіду, педагогічної майстерності педагогів і їх роботи зі самовдосконалення (Ю.П. Азаров, А.Д. Демінцев, І.А. Зязюн, Л.М. Лузіна та ін.)
- – це оригінальний високоефективний підхід учителя до розв’язання навчально-виховних завдань, збагачення теорії й практики виховання і навчання; діяльність, що спрямована на постійне вирішення цілого ряду навчально-виховних завдань в обставинах, які змінюються, під час якої педагог виробляє і втілює у спілкуванні з дітьми оптимальні, органічні для даної педагогічної індивідуальності нестандартизовані педагогічні рішення, опосередковані особливостями об'єкта-суб'єкта педагогічного впливу (Термінологічний словник).
- об’єктом діяльності є дитина, яка знаходиться у постійному розвитку;
- співтворчий характер суб’єктів педагогічної взаємодії;
- можливість суб’єктивної новизни й оригінальності процесу і результату;
- обмеженість творчої діяльності педагога і дитини в освітньому процесі часом;
- вплив на педагогічну творчість педагога багатьох факторів, які важко передбачити.
- ПРИНЦИП
- САМООРГАНІЗАЦІЇ
- ПРИНЦИП
- ВАРІАНТНОСТІ
- ПРИНЦИП
- ДОПОВНЕННЯ
- ПРИНЦИП
- КРЕАТИВНОСТІ
- ПРИНЦИП
- ФАСІЛІТАЦІЇ
- ПРИНЦИП
- ВЗАЄМОЗАЛЕЖНОСТІ
- ПРИНЦИП
- ОПТИМАЛЬНОСТІ
- ПРИНЦИП
- ДІАГНОСТИКИ
- ПРИНЦИПИ
- ПЕДАГОГІЧНОЇ
- ТВОРЧОСТІ
