Презентация "Форми організації навчання"

Подписи к слайдам:
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ План лекції
  • Поняття про організаційні форми навчання.
  • З історії розвитку організаційних форм навчання
  • Виникнення і розвиток класно-урочної системи навчання
  • Урок – основна форма класно-урочної системи навчання
Майстерність вчителя, його творчість проявляється саме у виборі форм організації навчання.
  • Майстерність вчителя, його творчість проявляється саме у виборі форм організації навчання.
  • Правильний вибір і володіння формами вчителем дає йому можливість забезпечити доступність навчання і
  • розвиток в учнів пізнавальних інтересів.
Форма навчання
  • цілеспрямована організація спілкування
  • у процесі взаємодії вчителя і учнів,
  • що характеризується:
  • кількістю учнів,
  • розподілом навчально-організаційних функцій,
  • часовим і просторовим режимом навчальної діяльності,
  • а також порядком її здійснення
  • (відбором і послідовністю ланок навчальної роботи).
Форма організації навчання - це
  • спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком;
  • зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі.
  • Форми організації навчання входять до операційно- діяльнісного компоненту процесу навчання.
Особливості організаційних форм навчання:
  • певний зовнішній вияв функцій учителя і учнів відповідно до розпорядку (фронтальне опитування, групове або індивідуальне виконання завдання та ін.);
  • діяльність учителя і учнів здійснюється в певних часових формах (урок може тривати 45 чи 30 хв);
  • склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групова робота за диференціального навчання або при виконанні роботи лабораторних робіт);
  • існує певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці безпосередньо вчитель, на екскурсії – екскурсовод і т.д.).
Філософська наука під формою (від ”forma”)
  • Філософська наука під формою (від ”forma”)
  • розуміє спосіб існування і вираження змісту, а також внутрішню організацію змісту.
Суттєві ознаки поняття „організаційна форма”
  • характер спілкування;
  • кількісний та якісний склад учнів;
  • розподіл навчально-організаційних функцій (хто що повинен робити?);
  • відбір і послідовність ланок навчальної роботи (коли робити?);
  • режим – часовий і просторовий (час, місце, тривалість).
Найдавніші і найрозповсюдженіші були індивідуальні, індивідуально-групові і масові форми організації навчання.
  • Найдавніші і найрозповсюдженіші були індивідуальні, індивідуально-групові і масові форми організації навчання.
  • У наш час провідною формою стала індивідуальна, “оскільки пріоритетами державної політики в розвитку освіти є особистісна орієнтація освіти”.
Школа давнього світу (найстаріша форма) – це форма індивідуального навчання. Учитель спілкується з учнем “сам на сам” у будинку вчителя або учня. Індивідуальна форма навчання
  • Переваги:
  • Забезпечує можливість для індивідуалізації змісту і темпу навчання;
  • Дозволяє враховувати особливості розвитку дитини;
  • Здійснення систематичного контролю за ходом і результатами навчання.
  • Недоліки:
  • Невигідна з економічного погляду (дуже затратна);
  • Обмежує можливості учня взаємодіяти з ровесниками.
  • Суть індивідуального навчання полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (вивчення підручника).
  • Індивідуальна форма навчання проіснувала до ХVІІІ ст., а в деяких країнах і до ХІХ ст.
  • Сучасна форма індивідуального навчання - репетиторство і консультування.
  • У середньовічних школах домінувала індивідуально-групова система навчання:
  • в одній групі збирали учнів з різним рівнем підготовки,
  • заняття проводили без усталеного розкладу,
  • дітей приймали до школи впродовж року.
Індивідуально-групова форма ХVI ст.
  • Переваги:
  • Вчитель працює з групою різновікових дітей;
  • Вчитель проводить навчальну роботу з кожним учнем окремо, у цей час інші учні самостійно працюють над власними завданнями, що дозволяє учням приходити до школи в будь-яку пору року.
  • Недоліки:
  • Учні одержують лише найпростіші навички читання, письма і рахунку;
  • Переважна більшість дітей залишаються неохопленими навчанням.
Групова форма навчання
  • Одним із ініціаторів запровадження вважається Джон Сіл – ректор приватної школи у голландському
  • м. Цволле, де у 1374 р. організував навчання рідною мовою,
  • ввів поділ учнів на класи
  • та порядок переведення їх у наступний клас.
Одним із перших запровадив групову форму навчання німецький педагог Йоганнес Штурм у своїй гімназії в Страсбурзі у 1538 р. Класична гімназія Й. Штурма мала 10 класів: 9 основних і 1 підготовчий. Для кожного класу – окремо розроблена програма. Наприкінці навчального року – перевідний екзамен. У кожному класі – окремий викладач.
  • Перша гімназія в Страсбурзі (1538 р.).
  • В основу системи гімназійного навчання було покладене вивчення грецької та латинської мов, античної літератури.
Групова форма навчання
  • Переваги:
  • Простота керівництва;
  • Чітка організаційна структура;
  • Систематичний характер навчання;
  • Можливість взаємодії учнів між собою та учителем.
  • Недоліки:
  • Орієнтація на “ середнього учня ”;
  • Часта зміна в розкладі навчальних предметів;
  • Низький ступінь самостійності;
  • Переважають вербальні методи навчання;
  • Суб'єктивність оцінки результатів навчання.
Белл-ланкастерська система (1798р.) У XVIII ст. у Західній Європі, Америці робилися спроби відмовитися від класно-урочної системи, стала розвиватися белл-ланкастерська система навчання. Андре Белл (англійський священик-місіонер) і Джозеф Ланкастер (англійський педагог) Одночасно застосували цю систему в Англії та Індії, США, Франції, Бельгії як дешевий і швидкий спосіб розповсюдження грамоти.
  • Мета
  • – збільшити кількість учнів, яких навчає один учитель.
  • Дж. Ланкастер
  • (1778-1838)
  • Сутність
  • – старші учні (монітори) під керівництвом учителя вивчали матеріал самостійно, а потім, отримавши необхідні інструкції, навчали своїх молодших товаришів. Таким чином, один учитель за допомогою учнів-посередників навчав до 300 дітей різного віку.
  • Недоліки:
  • недоліки в організації не забезпечували необхідного рівня підготовки учнів.
  • У школах взаємного навчання вчили читання релігійних книг, листу і рахунку.
  • Класів і вчителів у сучасному розумінні слова не було - так само, як і підручників.
  • Проти Белл-ланкастерської системи виступали Й.Г. Песталоцці та його послідовники. Їх головним аргументом було те, що при даній системі навчання учні не набували систематичних знань.
Батавська система 1898 р. в м. Батавія у півн.- зах. штаті Нью-Йорку
  • Особливої актуальності набуває у кінці XIX – на поч. XX ст.
  • Була заснована у США і пропонувала розподіляти заняття на дві частини.
  • Перша – проведення звичайних уроків, на яких учитель працює з усім класом.
  • Друга – індивідуальні заняття з відстаючими учнями.
Мангеймська система кін. ХІХ - поч. ХХ ст. у Європі засновник Йозеф Зіккенгер (1858-1930)
  • Створення 4-ох класів на основі здібностей учнів:
  • Основні класи для дітей, які мають середні здібності;
  • Класи для учнів малоздібних;
  • Допоміжні класи – для розумово відсталих дітей;
  • Класи “перехідні” – для найздібніших учнів.
  • Передбачалось, що учні із слабших класів згодом зможуть переходити до класів вищого рівня. Але таке не відбувалось, бо система підготовки, що існувала, не давала змогу слабким учням досягти високого рівня знань.
Дальтон-планівська форма організації навчання
  • Уперше була застосована у 1905 р. вчителькою Еллен Паркхерст в американському місті Дальтон на принципі індивідуального навчання.
  • Згідно з нею скасовувалися уроки; навчальні класи ставали предметними «лабораторіями», кожен учень працював самостійно, виконував тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі були консультантами й контролерами.
  • Переваги:
  • Дозволяв пристосувати темп навчання до реальних можливостей учнів;
  • Привчав їх до самостійності;
  • Розвивав ініціативу.
  • Недоліки:
  • Призводить до зниження рівня підготовки учнів;
  • Зменшення відповідальності за результати своєї діяльності.
План Трампа 50-ті роки ХХ ст., США, Ллойд Трамп
  • Поєднання 3-ох форм навчальної взаємодії учителя з учнями:
  • Лекційні заняття для великих груп 100-150 учнів, читаються висококваліфікованими професорами.
  • Робота з групами учнів від 10 до 15 осіб – обговорення матеріалу лекції, доповнення матеріалу на чолі з рядовим вчителем або кращим учнем групи.
  • Індивідуальна робота – реалізовується частково за обов’язковими завданнями вчителя, частково за вибором учня.
  • У другій половині 20-х років у дещо зміненому вигляді дальтон-план намагалися перенести до радянської школи. Основні його ідеї було втілено в лабораторно-бригадній організації навчання, за якої замість класів створювали «лабораторії», учнів поділяли на невеликі групи-бригади (по 5—7 осіб), вчилися у цих групах за спеціальними підручниками («робочими книгами»), виконували складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета.
  • Ця система не виправдала себе через те, що знижувала керівну роль учителя, не забезпечувала опанування систематичними й міцними знаннями, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання.
  • Проте окремі її елементи заслуговують на увагу й сьогодні: самостійна робота з підручником, опрацювання довідкової та допоміжної літератури, виконання групових завдань на лабораторних і практичних заняттях тощо.
  • Я.А. Коменський детально вивчив досвід навчання з урочної системи,
  • а також дав теоретичне обґрунтування класно-урочної системи шкільного навчання і сформулював її основоположні принципи.
  • Тому в історії педагогічної думки Ян Амос Коменський вважається творцем класно-урочної системи навчання.
Класно-урочна система навчання
  • Доцільність класно-урочної системи навчання та шляхи її впровадження обґрунтував у XVII ст. Я.-А. Коменський в своїй праці “Велика дидактика”.
  • Ця система давала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів.
  • Вона передбачала комплектування навчальних груп (класів) дітьми одного віку і з однаковою підготовкою та навчання їх за однією програмою.
Класно-урочна система навчання
  • Елементи класно-урочної системи виникли у братських школах Білорусії та України (XVI ст.).
  • Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом.
  • На заняттях використовувалися різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання.
  • Учням давали домашнє завдання, виконання якого перевірялося під час занять, що мали назву «уроки».
  • Почали використовувати такі поняття, як: навчальний рік, навчальний день, урок, перерва, чверть, канікули.
Класно-урочна система навчання Класно-урочна система навчання Класно-урочна система навчання Класно-урочна система навчання Отже, успішність та ефективність роботи вчителя
  • Отже, успішність та ефективність роботи вчителя
  • залежить від того, наскільки він свідомо розуміє особливості кожної форми організації навчання і оволодіє ними.
  • Основна форма організації навчання – УРОК (45 хвилин)
  • Урок — логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі
  • частина навчально-виховного процесу, яку проводять
  • за розкладом
  • під керівництвом учителя
  • з постійним складом учнів.
  • Тривалість уроків
  • 1 КЛАС – 35 ХВИЛИН
  • 2 КЛАС – 40 ХВИЛИН
  • 5 – 11 КЛАСИ – 45 ХВИЛИН
  • Уроки за способом
  • проведення
  • урок-лекція
  • кіноурок
  • урок-бесіда
  • урок-практичне заняття
  • урок-екскурсія
  • урок самостійної
  • роботи учнів у класі
  • урок лабораторної роботи
  • Уроки за загальнопедагогічною
  • метою організації
  • удосконалення знань, умінь і навичок
  • контролю та корекції знань,
  • умінь і навичок
  • урок вивчення нового матеріалу
  • Залежно від дидактичної мети
  • спеціалізований урок
  • (переважає одна мета)
  • комбінований
  • (дві або більше
  • рівнозначні мети)
Взаємозв'язок типу і структури уроку
  • Тип уроку визначає особливості його структури (наявність, послідовність і взаємозв'язок елементів). Одні уроки охоплюють усі елементи структури, інші — тільки деякі.
  • З урахуванням цього урок такого типу містить елементи: перевірка домашнього завдання;
  • актуалізація та корекція опорних знань;
  • повідомлення учням теми, мети й завдання уроку.
  • урок засвоєння нових знань;
  • урок засвоєння умінь та навичок;
  • урок застосування знань, умінь та навичок;
  • урок контролю та корекції знань, умінь та навичок;
  • урок узагальнення та систематизації знань
  • Елементи уроку
  • 1. Організаційна частина.
  • 2. Мотивація навчальної діяльності.
  • 3. Перевірка знань учнів.
  • 4. Стимулювання навчальної діяльності.
  • 5. Актуалізація опорних знань.
  • 6. Пояснення нового матеріалу.
  • 7. Діагностика засвоєння учнями знань.
  • 8. Закріплення нового матеріалу.
  • 9. Підсумки уроку.
  • 10. Повідомлення домашнього завдання.
Елементи уроку
  • Організаційна частина
  • До неї належать привітання, перевірка підготовленості учнів до уроку, виявлення відсутніх, повідомлення плану роботи.
  • Мета її — мобілізувати дітей до праці, активізувати їх увагу, створити робочу атмосферу на уроці.
  • 2. Мотивація навчальної діяльності
  • Передбачає формування в учнів потреби вивчення конкретного навчального матеріалу.
  • Містить повідомлення теми, мети та завдань уроку.
  • Виникненню мотивів для навчання сприяє чітке усвідомлення його мети — кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача й учнів.
  • 3. Перевірка знань учнів
  • Перевірка письмового домашнього завдання, яку проводять різними методами контролю залежно від поставленої мети: усна перевірка (опитування), вибіркова письмова перевірка за допомогою карток-завдань.
  • 4. Стимулювання навчальної діяльності
  • Необхідне для розвитку в учнів зацікавленості до вивчення нової теми.
  • Може здійснюватися за допомогою введення додаткової (вторинної) навчальної інформації, після чого буде викладатись основна, а також завдяки створенню викладачем проблемних, імітаційних або ігрових ситуацій.
  • 5. Актуалізація опорних знань
  • Для забезпечення узгодження між викладеною вчителем інформацією та сприйняттям, засвоєнням, осмисленням її учнями.
  • Щоб пояснення було зрозумілим, учням необхідно нагадати попередній вивчений матеріал, на базі якого засвоюватимуться нові знання.
  • 6. Пояснення нового матеріалу
  • Полягає не тільки у викладанні, а й у керуванні процесом засвоєння учнями нових знань.
  • Для успішного засвоєння учнями нових знань викладачеві необхідно подбати про їх сприймання, розуміння, закріплення і застосування.
  • Бажано щоб під час пояснення нового матеріалу між учнями і вчителем існував зворотний зв'язок для з'ясування незрозумілих моментів.
  • 7. Діагностика правильності засвоєння учнями знань
  • Допомагає викладачеві, учням з'ясувати причину нерозуміння певного елемента змісту, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії.
  • Вона може бути здійснена за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань.
  • За допомогою комп'ютерної техніки діагностика може бути здійснена особливо оперативно.
  • Результати її відкривають для викладача чітку картину диференційованості учнів за рівнем засвоєння навчального матеріалу.
  • 8. Закріплення нового матеріалу
  • Здійснюється за допомогою вибіркового фронтального опитування учнів або за допомогою невеликої самостійної роботи.
  • Для цього викладач повинен підібрати питання, завдання, які сприятимуть приєднанню нових знань до системи засвоєних раніше знань, умінь та навичок.
  • 9. Підсумки уроку
  • Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань уроку.
  • Учитель аналізує, що нового дізнались учні на занятті, якими знаннями та вміннями оволоділи, яке значення мають ці знання для наступного вивчення предмета.
  • У підсумках уроку має бути відображено позитивні та негативні аспекти діяльності класу та окремих учнів, оцінено їх роботу.
  • 10. Повідомлення домашнього завдання
  • Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його виконання, передбачає його запис на дошці, а учнями — в щоденник.
Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя Підготовка складається з двох етапів
  • 1.Попередій етап передбачає:
  • - вивчення навчальної програми;
  • - усвідомлення мети і завдань навчальної дисципліни;
  • - знайомство вчителя з навчальними посібниками, педагогічної та методичної літератури;
  • - орієнтування в змісті суміжних навчальних дисциплін;
  • - визначення стилю викладання в класі інших вчителів;
  • - ознайомлення з особливостями учнів.
Попередній етап включає в себе і тематичну і поурочну підготовку до навчання Тематичне навчання
  • Плануючи роботу з конкретної теми вчитель має :
  • визначити місце теми в системі курсу;
  • продумати нові ідеї, поняття, вміння навички, які потрібно
  • сформувати;
  • продумати які знання з вивчених раніше розділів програм слід
  • використати для розуміння нового матеріалу;
  • до яких питань вивчених раніше розділів програми слід
  • використати, для розуміння нового матеріалу;
  • повернутися до питань які були не зрозумілі раніше;
  • внести роботи учнів до плану;
  • пов’язати теорію з практикою;
  • знати як встановити зв’язок з іншими предметами;
  • визначити які нові знання вчитель повинен повідомити учням,
  • а які дати на самостійне опрацювання окремим учням;
  • які тренувальні вправи та творчі роботи запропонувати учням;
  • вплинути на емоційне переживання школярів;
  • завершити тему і домогтися, щоб всі учні повноцінно засвоїли матеріал.
Поурочне планування
  • *ознайомитись не лише з підручниками, а й з навчальними діафільмами, прослухати звукові посібники.
  • * звернути увагу на матеріальне забезпечення практичних і лабораторних занять.
Другий етап: Безпосередній
  • Формування мети і завдання уроку
  • * освітня
  • * розвиваюча
  • * виховна
  • - Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу
  • - Вибір форм організації навчання
  • - Вибір методів і прийомів навчання
  • - Наочно - технічне оснащення уроку
  • - Визначення змісту й методики виконання
  • - Складання плану – конспекту уроку
  • - Перевірка готовності вчителя до уроку
  • - Перевірка готовності учнів до уроку
Організаційні вимоги
  • Організаційні вимоги
  • Дидактичні вимоги
  • Психологічні вимоги
  • Етичні вимоги
  • Санітарно-гігієнічні вимоги
  • Основні вимоги до уроку